Притча об обиде

Яка повчальна притча! Дійсно, бути завжди у піднесеному настрої важко. Новини, інформація з екранів телевізорів, турбота про здоров*я близьких, про добробут родини - всі ці щоденні клопоти накладають на нас такий відбиток, що іноді, тільки торкнись нашої нервової системи і людина спалахує, наше сірник, наче сухостій на сонці. І несуться навздогін колючі слова, і фрази, і сльози. А потім ще якийсь час живеш з цією обідою, переливаєш її із "пустого в порожнє", "обсмоктуєш", передавая у чужі вуха. Іноді, вже і сам не пам*ятаєш, що є причиною обіди, але якась сила не дає тобі при зустрічі посміхнутися першим, заговорити, як наче нічого не сталося, зробити крок на зустріч. От і живеш з тією "торбою гнилої картоплі", носиш за плечима цей тягар. Сам вже давно втомився від непотрібного вантажу. А ще більше втомився від невміння прощати, забувати, перегортати погану сторінку життя і починати все з нової сторінки. А навчитися цього потрібно обов*язково! Особливо нам, педагогам. Бо працюючи з дітьми та їх батьками часто отримуєш хвилю негативних емоцій. Але наступного дня знову приходиш до класу з посмішкою, готовою до уроків, до творчих пошуків. І місця для старих образ немає, і "торбу гнилої картоплі " носити нічого. А інакше - нічого робити у школі, поруч з дітьми. Це не просто, а іноді - дуже важко, але я намагаюсь робити саме так.

На жаль, у нашому житті не завжди діє принцип, коли люди поводяться з тобою так само, як ти з ними. Тому варто бути готовим до образ та розчарувань. А ще краще – навчитися з ними справлятися, аби вони не псували настрій, плани і життя загалом.
Не варто соромитися власних образ: ми маєте право та цю реакцію і не можемо повністю подавити її. Усіх нас щось ранить та ображає, і від цього нікуди не сховатися. А в засоромленні себе та подавлені емоцій мало хорошого: приховані почуття все одно рано чи пізно дадуть про себе знати. Образи варто усвідомлювати та переживати, зводити негативні емоції до мінімуму. При цьому не забуваємо: продуктивності в постійних образах мало. За їхньою допомогою не вирішити конфлікт, який виник. Людина, яка погано вчинила щодо вас, навряд чи зробить правильні висновки: їй буде простіше вибачитися та зам’яти непорозуміння, ніж з’ясовувати, що сталося і чому ви відчуваєте неприємні емоції. Та й вам складніше: образа не додає енергійності, тільки відбирає сили та змушує підкорюватися її правилам.
Іноді ми продовжуємо носити «маску образи», навіть коли злість на людину вже минула. Та все ж, краще проговорювати конфліктні ситуації, відверто розказуючи і про власні неприємні емоції, які ви переживаєте, і про те, що саме в діях іншої людини вас засмутило

Образа – це пасивна форма злості. Злість, що не виражена тому, хто нас чимось зачепив, не виконав обіцянку, обдурив, не помітив, зрадив, в загальному, порушив наші кордони. Ображатися на хамство, агресію незнайомої людини – дивно. Нормальніше – відразу злитися. Образа в такій ситуації означає, що людина потрапила у почуття, призначені не випадковому перехожому, а комусь близькому, з ким не вирішене це питання. Реагувати образою на несправедливі слова або дії близького – нормальна реакція. І в дитинстві, і в дорослому віці. Для дітей це іноді єдиний спосіб вираження своєї злості і не згоди, якщо батьки мають тендітну психіку і від своєї не здатності витримати злість дитини, забороняють йому її висловлювати. На мою думку, образа – це чудовий засіб маніпуляції, яким ми повинні навчитися правильно й доречно користуватися. У дитинстві можна постійно ображатися, авось батьки і зреагують і поступляться, і куплять нам іграшку або приділять нам свою увагу. У дорослому житті все набагато складніше, треба навчитися не ображатися, а робити висновки, вчитися не тягти тягар образ за собою.Я думаю, що коли людина не боячись висловлює свою думку, своє відношення до тієї чи іншої діі,проблеми - все стає на свої місця і образа кудись зникає. Самі все робіть, самі пробивайте собі шлях до успіху. Не треба ображатися на те, що вам чогось не додали або на вас не звернули уваги -поважайте себе, інакше вас з вашими образами визначать на найнижчє місце в нашому суспільстві.

Щастя- це так мало І так багато. ВІдкрити зранку очІ І подякувати Творцю за подарований ще один день для добрих справ, якІ прикрасять кожного з нас та навколишнІй свІт.Це вІдчуття того, що ти комусь потрІбен, що ти в потрІбноьу мІсцІ в потрІбний час, І що окрІм тебе цього може б нІхто І нІколи не зробив.СпостерІгати схІд сонця, милуватися квІтами та зеленІючою травою, спІвом пташок, веселим дитячим смІхом І радІти, що свІт сповнений життя ,свІтла І добра. Мати можливІсть обІймати близьких людей, вІдчувати тепло Іх долонь та сердець.Допомогти своєму ближньому пІднятися на приступку авто чи поступитись мІсцем, або просто щиро посмІхнутись незнайомцю.Як кинутий в твІй бІк камІнь вибачити образу, як повчав Господь своІх учнІв пробачати повсякчас. Дарувати не просто подарунки, а частинку тепла своєІ душІ.Щастя це коли маєш надІйного друга, який завжди готовий прийти на допомогу.Навчатися терпІнню та милосердю, знаходити в людях найкращІ риси, подобу образу Божого, не осуджувати, не виправдовуватись, з терпІнням та любовʼю, по можливості прикладом свого життя допоагати ставати добрішими, людянішими.Як повчають святі отці - "Рятуйся сам і навколо тебе врятуються тисячі". Щастя це радість яка теплом розливаеться по всій душі за добрий вчинок, це сльози покаяння та радість прощення, це дотик благодаті Божої до нашого серця.Щастя - це ми з вами , один для одного , милістю і любовʼю Творця, гідно повинні нести високе звання людини. Прймати і віддавати с подякою, бути щирим намагатися любити ближніх своїх , бо любов найвище за все. Робити добрі справи, залишати достойні надбання один одному та людству в цілому, і як казав Христос своїм учням ,що бачучи ваші добрі справи люди прославлятимуть Отця вашого небесного, бо Він і Світло і Любов і Щастя і Життя.

Образити людину легко.Щоб осягнути цю гірку істину, зовсім не обов'язково бути психологом чи філософом. Сумний досвід переживання нанесеної образи є у всіх людей без винятку, і кожному відомо, як сильно може ранити душу одне-єдине недобре слово. Образи переслідують людину з раннього дитинства.У пісочниці зовсім ще маленький карапуз доводить до сліз іншого малюка, відбираючи в нього іграшку або ламаючи побудований ним пісочний будиночок.Чергове покоління школярів з радісним сміхом мучить образливими кличками своїх однокласників,які страждають надмірною вагою, слабким зором або іншими фізичними дефектами.
Ну а про те, як страшно, витончено і безжально вміють ображати один одного дорослі люди, і говорити зайвий раз не хочеться. І якщо людина не може дати відсіч образі, зраді або підлості, то останнім аргументом на користь власної правоти для нього стає почуття образи.
Часто в житті ми ображаємося на батьків. які роблять нам зауваження. Однак потрібно пам'ятати, що вони зовсім не бажають нас образити, а навпаки, хочуть, щоб ми були краще.
Я вважаю, що дуже важливо зуміти відпустити це неприємне відчуття і жити, не пам'ятаючи зла. Насправді, коли ми вибачаємо образи, ми відкриваємо своє серце добрим почуттям.

Кохно Наталія.(06.04.-10.04)
Всі ми знаємо, що ображатися не можна. Образи отруюють наше життя, стають причиною багатьох хвороб. А як це зробити? Як навчитися  не  ображатися?
Для цього потрібно зрозуміти, що образа - це дитяче переживання у дорослої людини, яке виникає від того, що ця людина щось собі нафантазувала, а в реальному житті ці фантазії не збуваються. Так, саме дитячі переживання. Ми все робимо для того, щоб наші діти були розумними, добрими, справедливими... Але, мабуть, найважче вдається навчити дітей не ображатися. Дитині здається, що весь світ крутиться навколо неї, сонце світить тільки для неї, і люди повинні здійснювати тільки гарні вчинки. Але так не буває. Я сама навчилася не ображатися тільки в 30 років. Коли мене образила колега, до якої я  гарно ставилася, було дуже боляче. Не могла зрозуміти - чому, за що? Ще больніше ставало, коли мене намагалися заспокоїти. І лише одна єдина фраза:,,Наталко, ну вона ж не винна, що ти до неї так добре ставилася.", розставила всі крапки над І. Так, це я нафантазувала, що у мене з кривдницею гарні відносини. Насправді, у неї було своє каміння за пазухою.
Після того випадку,  стало набагато легше жити. Коли мене хтось намагається образити, розумію, що переді мною людина, з якою краще не спілкуватися, бо вона сама нещаслива,і намагається зробити боляче іншим. Її краще пожаліти. І дітей навчаю: ,,Це ваші вуха. І тільки ви приймаєте рішення, почути погані слова і образитися, чи почути - і пожаліти кривдника".

Образа - це завжди біль. Вона, як маленька вертка тваринка, потрапляє в тіло людини і починає роз'їдати його зсередини. Неможливо зустріти людину, яка б не тримала на когось образи. Коли ми ображені, тіло переповнене гнівом, злістю. Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідної «поведінки» або до ще важчих наслідків.
Але образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Вона може залишатися затаєною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Вільна, впевнена в собі, психічно та духовна людина для того, щоб продемонструвати свою правоту, не потребує використовувати ні само агресію, ні шантаж. Здорова людина не має потреби нікому нічого доводити. Її життя – її правила. Одночасно з цим, здорові люди дозволяють помилятися не тільки собі, але й іншим. Вони живуть не в надуманому, а цілком реальному світі. А його передбачити неможливо. Нема сумнівів у тому, що час від часу хтось буде чини так, як ми не очікували. Однак, наша реакція на пережите повинна бути реакцією здорової людини, а не невротика. Наше життя й так часто сповнене проблем і невдач. Навіщо собі в голові створювати ще один, паралельний світ, щоб створювати проблеми та невдачі ще й у ньому?
Образа, як прямий наслідок егоїзму, не потрібна нікому й ніколи. Це вада, паразит на нашій душі. Від неї потрібно чимшвидше позбавлятися. Бо життя це не тільки тривалість, але й якість

Образа - це тяжкий камінь на серці людини. Його можна «прибрати», але це треба вміти зробити. Адже кожна людина сама вирішує чим наповнювати себе зсередини - "зіпсованою картоплею з неприємним запахом" чи "кольоровою веселкою". Поміркуймо, чи потрібно ображатися на інших? Яку користь приносить образа на когось? Чи змінить це щось? На мою думку, нічого не зміниться. Навіщо тоді знущатися над собою та іншими. Звісно, що це нікому не потрібно.
Який же існує спосіб, щоб врятуватись від цієї "напасті"? Все досить просто. Потрібно лише пробачити. Прощення- це найкорисніші ліки від образи на когось. Можливо, для когось ці ліки занадто "дорогі", через гордість. Сила прощення - безмежна. Здатність прощати - риса сильної людини. Адже характеризує особистість не як слабку, ту, що підкорюється ситуації, а як ту, що знаходиться "над" ситуацією. Кожна образа - це тягар, який відображається на здоров'ї людини. І чим більший тягар, тим більше "хвора" людина. Амонашвілі говорить, що думки мають свій колір, який "огортає людину". Переважаюча частина кольорів впливає на самопочуття людини, настрій, енергетику. Тільки від людини залежить, яку енергетику вона буде випромінювати.
Кожен з нас будує свою життєву фортецю. І якою вона буде -залежить тільки від нас самих. Слід поставити собі запитання: чи потрібно витрачати свою енергію для образи? Чи може краще направити свої думки і енергію для людей, які дорогі серцю. Добро притягує добро.

Карантин…. Здається весь світ образивсяна тебе. Що ж робити? Ображатися у відповідь?       Все завмерло навкруги ічекає, що ж то буде далі? А в душі важкі думки: про існування людства, про
гармонію людей та інших  організмів.Деякі люди в цей час обурені на всіх та все. Вони випромінюють зло, байдужість,
відчай. Можна їх зрозуміти та відразу пробачити. Можна заспокоїти свою
свідомість, не звинувачувати нікого, не тримати важке каміння біля грудей. Чим
більше камінців – образ, тим пригніченіший настрій, тим більше злості , відчаю.
А щоб покращити свій емоційний стан, треба взяти і зі своїх «камінчиків»
побудувати вежу ( у кого яка буде!) та прикрасили нею свій «сад  душі». Тоді все стане на свої місця: станелегше, з`явиться гармонія позитивних думок та добрих справ . Можна запросити в
свій « сад» друзів та незнайомців і жити далі, створюючи чудові образи в
думках, допомагаючи людям, насолоджуватися життям ( бо ж весна!), любити рідних
людей,радіти навколишньому світові!       Все буде добре!

Кожен погодиться з тим, що сьогодні дуже багато образ серед людей, які псують відношення й взагалі настрій.
Звичайно, ситуації бувають різні, і часом ми дійсно нервуємо з-за дрібниць. Не варто ображатися на людину, яка наступила вам на ногу в автобусі і не вибачилася. Може бути, вона просто не помітила вас.
Образа, як тяжкий камінь на серці. Його можна прибрати, але це треба вміти зробити. Яку користь приносить образа на когось? На мою думку, ніяку. Навіщо тоді мучити себе та інших. Звісно, що це нікому не потрібно. Який же існує спосіб, щоб врятуватись від цієї "напасті"? Все досить просто. Потрібно лише пробачити. Прощення - це найкорисніші ліки від образи на когось. Можливо, для когось ці ліки занадто "дорогі", через гордість. Мені завжди допомагає думка про те, що якби я помилилася, то дуже б хотіла, щоб мене пробачили й не тримали довго образи. Завжди потрібно ставити себе на місце тієї чи іншої людини, яка нас образила, чи яку ми образили. Це справді допомагає. Отже, не потрібно берегти у своєму серці місце для образ. Там повинно завжди залишатися місце для любові та доброти.