The Working Women s Society would investigate tenements in 1900 s, reporting Committee found six persons assorting old rags and paper in the yard and twelve children playing in the rubbish <a href=https://propec.lol>generic propecia uk</a> Wedge; Oklahoma Foundation for Cardiology Research R

Муравицька Любов Василівна
Есе «Про образу»
Життя людини таке швидкоплинне…
Витрачати своє життя на образи, це викреслювати дні, місяці, роки з
свого швидкоплинного життя. А навіщо? Як кажуть в народі: «Горбатого
могила исправит», треба сприймати людей такими, якими вони є. Але, якщо
людина тобі неприємна, якщо часто виникають суперечки, образи, треба
мінімально з нею спілкуватися, намагатися «згладити кути». Та існує і
другий вихід, можна намагатись знаходити в спілкуванні позитивні моменти,
бачити тільки плюси.
Висновок: зробити твого «ворога» твоїм «другом».
Життя швидко минає. Тож залишаємо в ньому тільки приємні моменти!
Радіємо життю! А особливо в часи пандемії!Але життя продовжується!
Будемо жити!

Безперечно, одна з найгірших людських вад — це заздрість, тобто ревносте ставлення до надбань і досягнень інших. Саме через заздрість у цьому світі коїться найбільша кількість злочинів, відомі навіть випадки, коли через заздрість брат вбивав брата. Чому це так? Спробуємо з'ясувати.
Почуття заздрості виникає у людини, коли хтось із її знайомих здобуває собі те, про що вона давно мріяла, аби ж коли хтось виявляється кращим, успішнішим. Людину одразу починає щось "гризти", примушуючи робити необдумані вчинки. Той, хто заздріть, не може контролювати свої дії, бо весь час думає про переваги і здобутки інших, забуваючи про власні.
Люди виділяють таке поняття, як "біла заздрість", тобто добра, незлоблива. На мою думку, заздрість не може бути такою, оскільки, якщо вже ти відчуваєш якесь хвилювання через здобутки інших, то ти заздриш, а це не може бути добрим.
Таким чином, ми бачимо, що заздрість дійсно руйнує наше життя, тому треба радіти досягненням інших і не забувати про власні.
Заздрість — це ревностне ставлення до здобутків оточуючих, несвідоме прагнення мати щось, що є у інших.
Уже саме поняття викликає у нас негативні емоції й асоціюється з чимось недоброзичливим.
Хоча кожен із нас і усвідомлює свою неповторність та індивідуальність, але не оминає нагоди порівняти свої уміння і досягнення з надбаннями інших. Особливо часто де спостерігаємо в професійній діяльності. У телепередачі "Чесний детектива" описували таку ситуацію. Співробітниця рекламного агентства, заздрячи таланту етажерки, підмінила її роботи і видала за свої власні.
Психологи кажуть, що, заздрячи комусь, ми підсвідомо вважаємо себе неспроможними досягти бажаного. Та найчастіше заздрість є невиправданою, а іноді навіть безглуздою. Вважається, що заздрість може бути світлою, тобто доброзичливою.
Отже, заздрість — почуття неоднозначне, яке полягає у прагненні людини розділити успіх оточуючих, відчути, що вона здатна досягти більшого.

Говорять, що заздрість - чорна риса. Від неї починається "чорна" хвороба. Я згодна з цим. Але буває заздрість біла. Коли ти радієш за іншу людину і бажаєш собі того самого. Тоді вона стає невидимим двигуном, який заставляє робити те, що не робив би ніколи. Відомо багато життєвих випадків, коли, наприклад, молода подружня пара не може мати діток і живе з цим, бо товаришує з іншою парою, де теж немає дітей. Безпліддя стає їх загальною бідою, вони звикають до цієї біди і життя тягнеться собі день за днем. І ось одній парі набридає жити в цих хвилюваннях і сльозах, приховувати їх за посмішками. Вони починають боротися. Ходять до лікаря, отримують консультації, проходять курс лікування, витрачають на це купу грошей, часу і нервів. Але все не напрасно. Через деякий час в їх оселі лунає дзвінкий дитячий плач. Інша пара радіє за друзів. Але в душі заздрить їм, бо теж мріють стати батьками. І ця заздрість стає отим невидимим двигуном, заставляє їх працювати над собою, проходити той самий тернистий шлях, а може ще складніший і довший. Але і він приходить до щасливого кінця, вони теж стають батьками. Пройде немало років і вони зізнаються, що вдячні саме заздрості. Бо саме вона спонукала їх до дії. Саме завдяки їй вони досягли результату. Можна досягти великих результатів у спорті або науці, якщо твій знайомий теж має там успіхи, а твої амбіції не дозволяють тобі бути гіршим. Тому, вважаю, не завжди заздрість - погана риса.

Мироненко Юлія
Заздрість можна приховати, а можна й завуалювати, демонструючи обурення.
Це почуття іноді стає найкращим стимулом до діяльності: для когось – до великих досягнень, для когось – до скромної підлості. Втім "жаба" – одне з найбільш щирих і природних почуттів людини. Якщо вдуматися, то психологічний портрет тих, хто нікому не заздрить, – надто бідний. Здебільшого це обмежені, самовдоволені люди, які ніколи і ні в чому не сумніваються, бо їхні достоїнства здаються їм більшими за будь-чиї.
А от психологи кажуть, що у царстві природи заздрості немає, вона притаманна тільки людині. У християнстві заздрість – важкий гріх. Але на те ми й люди, аби шукати компроміси в будь-якій ситуації: напевне, саме тому й виникли поняття чорної та білої заздрості.
Білою заздрістю заздрити взагалі-то не соромно. Вважається, що вона – стимул до внутрішнього росту і перший крок на шляху на вершини. (Кажуть, людина придумала крила, заздрячи птахам). Чорна заздрість – це приховане відчуття дискомфорту, яке людина відчуває щоразу, коли має справу з кимсь, хто її перевершує в чомусь. Тут уже не до стимулів на шляху до мети…
Заздрість – це сходинка, через яку не можна перескочити на шляху до дешевого благополуччя. Єдине, що може зробити людина, – це стати на неї, відчути її під ногами, щоб спокійно відштовхнутися і йти далі.

На мій погляд,заздрість буває "чорна" і "біла". В залежності від цього і дії людини будуть різні.
"Біла" заздрість дає нам стимул зробити краще, досягти більшого, ніж у того ,кому ти заздриш.Досягти більшого і отримати від результату задоволення. Можна сказати,що така заздрість -це рушій прогресу.
В шкільні роки у мене була подруга.У нас з нею була ніби конкуренція у зароблянні гарних оцінок.Зізнаюсь,що мене на це спонукала заздрість.Я не бажала своїй подрузі погану оцінку А навпаки намагалася все робити краще ніж вона.Нашій дружбі це ніяк не заважало і ми обидві гарно вчилися))
"Чорна" заздрість руйнує людину з середини,заважає зосередитися на своїх досягненнях та радіти їм,руйнує відносини з оточуючими.
На жаль, свого часу ,я на собі відчула заздрість близької мені людини,яку я вважала найкращою.Хоча на той час я не розуміла,що це заздрість.Людина підтримувала мене,коли я ділилася з нею своїми проблемами.Коли в моєму житті все налагодилось,замість того, щоб порадіти за мене ,вона висказала мені всі свої потаємні почуття. Для мене це був шок і дуже болісне розчарування взагалі в людях. З часом я зрозуміла ,що це була заздрість,але і досі не розумію,чому людина не раділа своєму життю,своїм досягненням , а заздрила іншим,тим самим руйнуючи своє відчуття спокою і щастя.
Спираючись на свій досвід, можу сказати,що заздрість не порок,якщо спрямувати її у потрібне русло. Заздрість може зруйнувати людину ,а може вивести її на новий етап її можливостей. Впоратися з заздрістю важко, але перетворити її собі на користь легко. Достатньо лише іти своїм шляхом,накопичувати досвід і радіти своїм навіть маленьким досягненням!!!

«Коли заздрість неминуча, її слід використовувати в якості стимулу для власних зусиль, а не для того, щоб заважати іншим» Рассел Бертран.
Вирішивши взяти цю тему для написання есе, я, перш за все, звернулася до словників. Що ж означає слово - заздрість?
В словникові з української мови написано так: «заздрість - почуття досади, викликане благополуччям, успіхом іншого», «заздрість - бажання мати те, що є в іншого».
Це почуття живе в кожному з нас. Просто хто - то тримає заздрість під контролем, затискаючи її в кулак і не даючи їй вибратися, а хто - то дає їй прорватися на свободу. Так що безумовно можна сказати, що заздрість - це погано. Від цієї якості потрібно позбавлятися, адже воно тягне на погані вчинки. На жаль, зробити це не так - то просто. Заздрість майже неможливо вбити, але можна зробити так, щоб вона не народилася. Для цього потрібно всього лише з дитинства прищеплювати дитині такі якості як доброта і щедрість, пояснювати, що таке добро, а що таке зло. Тоді заздрість не встигне зародитися і сформуватися.
Заздрість дуже погане почуття. Воно часто зароджується в дитинстві або розвивається пізніше в результаті нестачі виховання в поєднанні з особливостями характеру. Як правило, людина чогось недоотримав. Заздрість і жадібність часто йдуть рука об руку. Заздрять тому, чого самі не мають: на широкий суд до будь-якої особистості, його таланту, здоров'ю, матеріальним цінностям, успіхам у навчанні, на роботі.
Заздрити можна по-різному - з добрим ставленням і зі злом. У народі кажуть - заздрю по-доброму. Тут справа в захопленні чиїмись успіхами, коли людина радіє за інших. Сам не може цього досягти, тому що не вистачає знань або вміння. Але він пишається досягненнями іншого, ставить його всім в приклад, щасливий знайомством з ним.
Заздрість може допомогти нам прийняти свою унікальність і неповторність, може стати тим поштовхом, який направить нас до нових можливостей, змусить нас змінити своє життя, досягти бажаного. Хочеться побажати всім людям - ставитеся до успіхів інших людей, з увагою і доброзичливістю, вірте в себе, в свої сили, здібності, і успіх не змусить вас чекати, він до вас неодмінно прийде!

Функція заздрості дуже конкретна: вона допомагає нам зорієнтуватися у власних бажаннях. Це наче сигнал: «Мені теж потрібна ця штука!». Хоча не все так просто. По-перше, заздрість виникає лише тоді, коли ми не повністю усвідомлюємо бажання або не зовсім його собі дозволяємо. Інакше вона б не знадобилася. По-друге, у нашій культурі заздрість вважається «поганим почуттям». Тому перша реакція на власну заздрість – запхати її десь подалі, ніби нічого й не сталося, а не обмірковувати й досліджувати її. Таке заперечення або самозасудження – дуже поширена реакція. Поширена, але не ефективна: заздрість нікуди не подінеться, а корисної інформації від аналізу заздрості ми теж не отримаємо.
Поділ на «чорну» та «білу» заздрість – не зовсім коректний і так само культурно обумовлений. Вважається, що можна заздрити по-білому, тобто водночас мати теплі почуття до людини, а можна по-чорному – тобто без жодної симпатії до об’єкта заздрості. Такий поділ має певну логіку, але справа в іншому. З погляду психології почуття заздрості одне – не чорне і не біле. І важливо лише те, що ми з нею робимо, яку стратегію обираємо.

Мені здається , що найцінніше в людині це чесність й наполегливість. Не всі вродилися талановитими, але наполегливість зробить навіть з "сіренької миші" видатну в своїй справі людину. Така зможе допомогти багатьом іншим. В нашому світі так не вистачає відповідальних та наполегливих людей. Але без чесності жодний не зможе стати Людиною. Часто ми потрапляємо у складні ситуації, коли здається , що весь світ проти тебе. Лише чесно признавшись собі у своїй відповідальності за те, що трапилося, можна подолати безвихідь , й мужньо піднятися знов на боротьбу за  людяність, милосердя та відданість  своїй мрії. Не злякатися серед юрби, йти крізь життєві труднощі, любити й сподіватися можливо лише з чесністю і наполегливістю.

Чистяков  Олександр
Заздрість – це біль людського серця через видумане чи реальне, матеріальне чи духовне багатство іншого. Звичайно, існують безліч дефініцій цієї пристрасті, але особисто для мене саме ця виглядає найбільш тверезо. Одразу наголошу, щоб не пройшло повз увагу, що нерозкаяна, невиправлена та закостеніла заздрість переростає в злобу та ненависть до об’єкта заздрощів.Визнати за собою цю пристрасть можуть лише дуже сильні особистості. Але ж сильні особистості заздрісниками не стають. Тому нам, слабким і немічним у благочесті, виходить лише виправдовувати себе, як тим мусульманам. Це в Ісламі заздрість буває чорною (хасад) – коли ти заздриш і бажаєш зла об’єкту своєї заздрості та біла (гіпда) – коли заздриш мовчки, й нічого поганого іншому не хочеш. Звичайно, це лукавство.Заздрість – перший плід непомірної людської гордині, в яку б благочестиву форму ми її не зодягати. Немає заздрості окремо білої, чорної чи сірої. Вона завжди чорна, страшна і погибельна.Заздрісник завжди прагне прожити чуже життя, забуваючи про своє. Він рахує чужі успіхи та невдачі, замість того, щоб виправляти власні хиби та самому досягати нових висот. І тим більше той, хто заздрить, не знає чому саме він заздрить. Бо розглядає лише одну грань життя людини, не думаючи, що в неї існують інші грані, чи про те, яку ціну людина заплатила за свій тимчасовий зовнішній успіх.Із точки зору психології, заздрість народжується від того, що людина не може прийняти та змиритися з тим, що поруч неї існують люди, яким щось краще вдається, чи мають чогось більше.