Маркс дуже влучно писав, що приватна власність передбачала зникнення колективної власності, і їм обом на зміну має прийти те, що він назвав «особистою власністю». Під нею він мав на увазі не товари, якими володіє індивід (тобто приватна власність), а можливість для індивідів ставати власне самими собою. Можна сказати: реалізувати себе. У Маркса не було часу чи засобів, щоб далі розвинути цю думку. Але принаймні ми можемо визнати, що вона відкриває переконливу — хоч і доволі невизначену — перспективу щодо «комуністичної» пропозиції. «Реалізувати себе» не означає набувати матеріальних чи символічних товарів: це означає ставати реальним, дійсним, існувати в унікальний спосіб. Жана-Люка Нансі французький філософ
Неодноразово помічаю, що все навколо стає звичним і буденним. Школа - хатня робота - школа, іноді ми не бачимо тих маленьких дрібниць, які роблять цей світ радісним й повноцінним. Варто пам'ятати, що ми живемо не тільки для себе, а й для близьких, які допомогли тобі стати тим, ким ти є зараз. Хто дав тобі життя, виховав, дав освіту, хто пліч-о-пліч йде по життю, витримує особливості твоєї професії і зранку готує каву. Пишу і думаю, Боже, як мені повезло. А життя виводить тебе з цього " бігу по колу", зупиняє і дає зрозуміти, що насправді є справжньою коштовністю у світі. Сьогодні прочитала рядки Ліни Костенко "Життя - вокзал...Хтось приїжджає, хтось від' їжджає..." і відразу подумала:"Як влучно і страшно...." Бо дізналася, що подруга, яка багато років проживає в Німеччині, бореться за життя з хворобою, від якої ми ховаємося за карантином. І, здається мені, недооцінюємо її підступності (не хочеться навіть назву згадувати).У такі хвилини бажаєш, щоб це був лише "вхід", і розумієш, потрібно цінувати кожну хвилину з близькими тобі людьми: подзвонити мамі, пригорнути чоловіка та дитину і частіше спілкувати з друзями, хоч як далеко вони і живуть. Тож цінуйте саме життя, його кожну чарівну мить...
Через даний вислів стає зрозуміло, що головне - не те, що у нас є, а наше ставлення до того, що маємо. І часто, те, на що ми не звертаємо уваги, не цінуємо, те, що є для нас нормальним та природнім, є важливим та цінним у очах інших людей. Інвалід, що не має ніг, ладен був би усе життя ходити босим, аби тільки Ходити. Ми ж, маючи таку можливість, часто не думаємо, наскільки ми щасливі. Ми постійно шукаємо якусь шпаринку, де б можна було знайти привід для образ на долю, Творця чи оточуючих. Більшість людей самі собі не дозволяють почуватись щасливими, бо чим більше людина має, тим більше вона потребує. І тому, маючи багато, людина всеодно почувається обділеною. Зазвичай, свого багатства, свого щастя людина не зможе оцінити, поки не втратить його. Але на те нам дана можливість милити, щоб вчитись не лише на своєму, але і на чужому досвіді. Тому, вважаю, що автору висловлювання дуже пощаслило, оскільки йому вдалось зрозуміти, наскільки він щасливий, при цьому нічого не втративши. Шукаючи цікаві думки на цю тему, знайшла малюнок, який описує дану ситуацію очами іншого її персонажа: людина у інвалідному візку, спостерігаючи за невдоволеним перехожим, говорить: "Цікаво, чим він невдоволений? Можливо, йому потрібно йти на неулюблену роботу? Однак після роботи він може піти куди завгодно!"
Часто ми не замислюємось про те, як нам пощастило в житті. Дивлячись на сусіда, в якого новий смартфон, дорожчий і крутіший, в якого новеньке авто чи кількаповерховий будинок, ми хочемо більше і більше. Ми не цінуємо того, що знаходиться в нас під носом, однак прагнемо того, що є в когось. Чи правильно це? Та звичайно ні, однак це сувора правда життя. Не стільки нам погано з тим станом речей, що є у нас, як, озирнувшись по сторонах, ми бачимо ще кращі варіанти і починаємо бідкатися на свою неміч і безсилля. І тоді ми, склавши руки, починаємо давати волю фантазії. «А якби… А якщо б…» – подумки починаємо мріяти. Та не «якби» і не «якщо б». Жити то потрібно зараз! Життя дається людині один раз. І лише від неї самої залежить яким воно буде. Хочете марнувати свої дні на те, щоб плекати ілюзії і заздрити як живуть інші, то будь ласка. Але, я переконаний, що це не той варіант, якого варто притримуватися. Кожна наша хвилина неповторна і безцінна. Втратити хоч один день, це вже великий злочин. А втратити реальність задля того, аби існувати в мріях, – взагалі непоправимий тяжкий гріх. Ми маємо бути щасливими від того, що Творець посилає нам сили жити, дихати, переборювати труднощі та поразки, знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Є люди, яким повезло менше, ніж нам. Однак, якщо навіть люди з особливими потребами пристосовуються до життя і радіють кожному дню, то, гадаю, треба переглянути своє відношення до нього. Не потрібно витрачати свій дорогоцінний час на ілюзії, живімо зараз, сьогодні, адже життя таке прекрасне.
"Как не знаешь пути ветра и того, как формируется ребенок во чреве матери, так же не можешь постигнуть дел Бога, Создателя всего." (царь Соломон) " Конец дела лучше его начала, терпение лучше гордости. Не спеши впадать в гнев, потому что гнев обитает в сердце глупцов". (царь Соломон).
Не женіться за примарним – за майном, за званнями: це наживається нервами десятиліть, а конфіскується в одну ніч. Живіть з рівною перевагою над життям – не лякайтеся біди і не тужіть по щастю.
Адже все одно і гіркого не навік, солодкого не вщерть. Досить з вас, якщо ви не замерзаєте, і якщо спрага і голод не рвуть вам кігтями нутрощі... Якщо у вас не перебитий хребет, ходять обидві ноги, згинаються обидві руки, бачать обидва ока, чують обидва вуха – кому вам ще заздрити?О.Солженіцин
Надо просто идти вперед, Надо думать, что сделать сейчас! Жизнь сама все решенья найдет, Важно просто использовать шанс. Просто верить себе и мечте, Радость жизни, в душе сберегая, И любить, что имеешь уже, В сердце нежность и свет сохраняя!
Так рідко ми задумуємось над тим, що ми маємо дороге, а частіше просто думаємо, плануємо і мріємо про бажане. Та коли приходять втрати або зміни – розумієш, що те, що здавалось звичайним – таке дороге нам. Дуже часто ми сприймаємо свої банальні невеличкі невдачі за крах, важкі втрати, і рідко замислюємось наскільки справді це проблема. Лише у стінах лікарні, поблизу реанімації, молячись за рідних, люди розуміють наскільки насправді нікчемними були їхні проблеми щодо сварки, кар’єрних питань, тощо. Саме у такі миті кардинально змінюється світосприйняття людини. Адже, ми, зазвичай, сприймаємо оточення через призму власного досвіду. «То, что ты видишь и слышишь, в большой степени зависит от того, каков ты сам…» (Клайв Льюис). І це сприйняття не завжди дає реальну картину. Прикладом є притча про брудну білизну. «Одна сімейна пара переїхала жити в нову квартиру. Вранці дружина, ледве прокинувшись, виглянула у вікно і побачила сусідку, яка розвішувала сушити білизну. – Подивися, яка в неї брудна білизна, – сказала вона своєму чоловікові, – напевно, у неї погане мило або вона не вміє прати, треба б її повчити. І так щоразу, коли сусідка вивішувала білизну, дружина дивувалася тому, яка вона брудна. В один прекрасний ранок, дружина подивилася у вікно і скрикнула: – О! Сьогодні білизна чиста, напевно, сусідка навчилася прати! – Та ні, – сказав чоловік, – просто я вимив наші вікна. Так і в нашому житті, все залежить від нашого вікна, через яке ми дивимося на світ. Життя – це рух, а те, що ми не можемо належним чином сприймати і призвичаїтись до змін, обставин і непередбачливості – це наша помилка. Жити потрібно незвичайно, тобто сприймати зміни і змінюватись самому, змінюючи і вдосконалюючи себе. Ми не знаємо, що з нами може статися через кілька хвилин. Цінуйте те, що маєте, не робіть боляче тому, кого любите і ДУМАЙТЕ перед тим як зробити те, чого вже не повернеш...
