Що буде кориснішим для тих, хто розчарувався в людях? Віддалитися від усіх, ні з ким не зустрічатися, закритися в собі з побоювання нових неприємностей, чи все ж таки налагоджувати соціальні зв’язки, спілкуватися з людьми і не боятися нових розчарувань? Потрібно почекати, поки відновляться в душі мир і гармонія, а потім проаналізувати ситуацію. Проблема полягає не в тому, що нас хтось розчарував, а в тому що ми не маємо суттєвого зв’язку з Богом. Ми самі нещасні, не дивлячись на все добре, що маємо в житті, як же ми тоді змінемо інших? Людина повинна мати співчуття, доброту і поблажливість до інших, тоді вона відчує Бога. А коли відчуваєш Творця, то відкриваєш у душі, що у всіх є причина робити те, що вони роблять і тоді розумієш усіх. Одне прислів’я говорить: “ Чи можеш ти походити в чоботях іншого? Тоді ти його зрозумієш». Якщо я одягну твоє взуття і навчуся ходити як ти, то буду проявляти поблажливість у відносинах до тебе, бо найважче – зруйнувати ідола, який живе в нас. Для оновлення, людині потрібно занурюватися в глибини смирення. Якщо ти бачиш себе і маєш мир з Богом, тоді для тебе всі досконалі. У цьому і полягає сенс духовного життя. Ми рідко просимо вибачення, звинувачуємо когось, але не інші, а завжди ми несемо провину, бо ми не такі, якими маємо бути. Розчарування, яке приходить у наше життя – це зброя ворога, щоб зупинити нас рухатися далі. Воно приходить, але може й піти, якщо ти захочеш, а може і залишитися. Часто розчарування приходить із-за образ. Зло пізнається шляхом втрати благ і перемагається через милосердя до того, хто спричинив його, бо милосердя - це плід добра. Тільки Бог може судити вчинок людини і міру його покарання, тільки Йому відкрита душа того, хто образив і того, кого образили. Уміння прощати – це духовний подвиг, який все рідше трапляється в сучасному житті. А життя по заповідях обов’язково передбачає взаємодію з іншими людьми, адже приймати любов і дарувати її іншим можна тільки, спілкуючись з оточенням. Ще з давніх часів серед християнських подвижників утвердилася мудрість: «Наше спасіння - у ближнім». Це непростий шлях, але іншого в життя вічне немає. Треба запам’ятати головне, що випадкових людей і зустрічей у нашому житті не буває. Через ближніх, які трапляються на нашому шляху, ми оновлюємося. Це екзамен для нас, перевірка стану нашої душі, нашого внутрішнього світу, нашого «Я». Треба частіше дякувати Творцеві і просити у Нього допомоги і тоді відчуємо, як невидима Божа сила підтримує, не дає впасти і дбайливо направляє.

Упродовж багатьох віків свого існування людство невпинно шукає відповідь на запитання: «Що таке щастя?». Однозначної відповіді й досі не вдалося знайти. Мабуть, немає такої людини серед нас, яка б не хотіла бути щасливою. Але чи всі знають, як цього досягти. У кожної людини своє поняття, що таке щастя, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Не дарма народ каже: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий».
На мою думку, щаслива людина та, яка сама завжди радісна і просить радість іншим. Але щастя можна розуміти по-різному.
Хтось мріє про шматок хліба, хтось про власний острів, а хтось хоче прочитати рідкісну книгу.
Я довго думала, а що є щастя для мене? Тепер я знаю! Це бути поруч із людьми, яких любиш, знати, що вони здорові, що в них все гаразд. Мене охоплює приємне відчуття щастя і тоді, коли я дивлюсь на красивий захід сонця, килим із золотих листочків.
Щастя - це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу.
Отже, щастя для кожного своє. Більш того, для людей різного віку воно відрізняється. З роками стає зрозумілим, що духовність важливіша за матеріальні речі. Щастя – невіддільна частина нашого життя. Це те , без чого ми не можемо існувати. Не треба створювати проблем із нічого. Беріть приклад із маленьких дітей. Вони вміють радіти навіть самим крихітним речам. Ви бачили як вони щиро посміхаються? Це сама мила і щаслива посмішка. Тож іноді потрібно почувати себе дітьми – просто зупинитися, широко усміхнутися і промовити: «Я щасливий!». Хочу закінчити свій твір словами Гаруна Агацарского «Хто не може знайти щастя в дорозі, не знайде

Якшо не чекати від людей багато. Якщо вважати ,що тобі ніхто нічого не винен не буде розчарувань та образ. Свит такий як и люди такі якє. Шукай мир і спокій у своїй душі.

Проблема большинства людей в том, что они не умеют или не хотят воспринимать других людей именно такими какие они есть. Поэтому разочарование в человеке – это не что иное , как разочарование в СВОИХ НАДЕЖДАХ, связанных с данным человеком. Именно поэтому выяснение отношений не имеет никакого смысла. Прежде всего необходимо самому понимать, какие надежды ты возлагаешь в отношениях с этим человеком, выслушать его мнение и определить для себя – тот ли это человек, с которым ты хочешь иметь отношения. Если – ДА, общайся, если – НЕТ, ищи другого.
Есть еще один хороший навык – это умение СЛУШАТЬ. Человек , умеющий слушать другого человека, всегда сможет определить степень взаимоотношений. Он будет окружать себя только теми людьми, которые ему интересны.

Всякий раз, когда человек испытывает разочарование в людях, это приносит ему определённый опыт. Именно благодаря последнему накапливается мудрость. Если разочарование было более или менее обоснованным, а не надуманным, тогда в будущем человек, вероятнее всего, не будет допускать подобных ситуаций, не станет совершать тех же ошибок. Главное в этом случае, чтобы разочарование не стало клиническим. Иначе человек никогда больше не сможет довериться людям. Поэтому и необходимо воспитывать в себе черту характера не выяснять отношение с людьми которые вас разочаровали. А окружать себя достойными ,позитивными, уверенными в себе, порядочными людьми.