Сайт професора кафедри, д.філос.н. Геннадія Москалика
Головна » 2015 » Березень » 29 » Думки та роздуми - 6
21:35
Думки та роздуми - 6

Шановний читаче!

Світ має безліч розумних і не дуже, повчальних і веселих притч. Причому кожен народ створив свої, колоритні, ментальні, яскраві притчі. Це тема окремої розмови. А зараз запрошую перглянути притчу "Про образу".

Позбавляйтеся зайвого.

Коментуйте, вступайте в дискусію, оцініть притчу.

Мудрость не имеет начала и не имеет конца. Она меняет нашу жизнь в лучшую сторону, если мы умеем её принять и понять…

Ученик спросил учителя:


— Ты такой мудрый. Ты всегда в хорошем настроении, никогда не злишься. Помоги и мне быть таким.
Учитель согласился и попросил ученика принести картофель и прозрачный пакет.

 

— Если ты на кого-нибудь разозлишься и затаишь обиду, — сказал учитель, — то возьми этот картофель. С одной его стороны напиши своё имя, с другой имя человека, с которым произошёл конфликт, и положи этот картофель в пакет.


— И это всё? — недоумённо спросил ученик.
— Нет, — ответил учитель. Ты должен всегда этот мешок носить с собой. И каждый раз, когда на кого-нибудь обидишься, добавлять в него картофель. Ученик согласился.


Прошло какое-то время. Пакет ученика пополнился ещё несколькими картошинами и стал уже достаточно тяжёлым. Его очень неудобно было всегда носить с собой. К тому же тот картофель, что он положил в самом начале стал портится. Он покрылся скользким гадким налётом, некоторый пророс, некоторый зацвёл и стал издавать резкий неприятный запах.


Ученик пришёл к учителю и сказал:


— Это уже невозможно носить с собой. Во-первых пакет слишком тяжёлый, а во-вторых картофель испортился. Предложи что-нибудь другое.


Но учитель ответил:


-— То же самое, происходит и у тебя в душе. Когда ты, на кого-нибудь злишься, обижаешься, то у тебя в душе появляется тяжёлый камень. Просто ты это сразу не замечаешь. Потом камней становиться всё больше. Поступки превращаются в привычки, привычки – в характер, который рождает зловонные пороки.

 

И об этом грузе очень легко забыть, ведь он слишком тяжёлый, чтобы носить его постоянно с собой. Я дал тебе возможность понаблюдать весь этот процесс со стороны. Каждый раз, когда ты решишь обидеться или, наоборот, обидеть кого-то, подумай, нужен ли тебе этот камень.

Переглядів: 587 | Додав: Геннадій | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 111 2 »
11  
Людмила Присяжнюк

Дуже гарна повчальна притча. Добре коли на нашому життєвому шляху зустрічаються мудрі люди, які допомагають зрозуміти, що краще викинути з душі весь непотріб, всі образи, як "гнилу картоплю". Образи, які ти тримаєш в душі на будь-кого не приносять полегшення, а тільки роз'їдають тебе. Потрібно вміти прощати і зберігати спокій в душі. Тож не ображайте і не ображайтесь!

10  
Іноді дуже важко пробачити людині той чи інший вчинок. Є люди, які пробачають швидко і легко. Інші тягнуть тягар образ дуже довгий час. Але точно знаю, як відразу відчуваєш полегшення, коли знайдеш в собі сили викинути цей "мішок з картоплею". Не варто ображатися на людину, особливо, якщо розумієш, що образа була не навмисна. Бажано озвучити людині, що ти нанеї образився і за що саме. І тоді дуже часто в ході розмови виясняється, що ображатися зовсім і ні на що. Уміти пробачати - це мабуть своєрідний талант. Якщо людина таким талантом не наділена, то слід намагатися цьому вчитися.
Дякую за притчу. Дала великий поштовх для роздумів.

9  
Ця притча говорить про те, що кожна людина має вибір як будувати своє життя. Так і в випадку з образою. Можна тягнути образу через все життя, а можна відпустити і пробачити людину. Прощення має велику силу. Тільки сильні люди мають здатність прощати. Але позбувшись образи людині стає легше, і вона впевненіше піде своєю стежкою в життя

8  
Ця притча є висловлювання мудрої людини, котра дозволяє замислитись над своїм буттям, змінити цілі, поведінку. Вона не нав*язує точку зору, не прогнозує, як нам потрібно зробити. Але прочитавши її, розмірковуєш, про можливість тієї чи іншої поведінки (що ти зробив, а чого навпаки не зробив). Притча дає можливість поглянути на себе з іншого боку. Вона не може образити чи поранити, а може лише підказати та навчити. Прочитавши ти залишаєшься один на один зі своїми думками та вчинками. Після цієї притчі коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, поміркуєш, чи потрібен тобі цей камінь, чи потрібна тобі ця тяжкість?

7  
Образа часто буває масштабною та руйнівною, проте чим більше ми вміємо розпізнати її витоки, позбавлятися її, долаючи почуття несправедливості й болю, тим швидше ми мудрішаємо. Іноді люди, навіть в поважному віці, не розуміють, що образа – це негатив, спрямований не лише на того, хто образив, а й на самого себе, якщо носити в собі гіркий тягар образи роками. Образу можна порівняти з ножем, гостра сторона якого спрямована не на того, хто образив, а на того, хто ображається. І чим більше людина ображається, тим більше наносить собі ран. Можна безліч часу витратити на роздратування, висловлення своїх претензій тощо, та цим світ не зміниш. До того ж світ не зобов’язаний відповідати нашим очікуванням. Та й ніхто не зобов’язаний. Так само і ми не зобов’язані відповідати очікуванням інших.

Притча про обиду
Когда-то давно в горах Тибета жил монах, который славился своей мудростью и невозмутимостью. Никто и никогда не мог вывести великого мудреца из себя.
Славный воитель того времени частенько слышал восхищенные отзывы о знаменитом монахе, которые ему прилично надоели.
“Не может быть, что человек никогда не сердится”, — заявил воин. — “Я докажу вам, что и этот святой отец злится, как и все”.
Воин отправился в замок старца, который с радостью принимал гостей и учил людей, передавая им свои знания. Получив позволение поселиться в монастыре на месяц, витязь начал приводить свой замысел в исполнение. Он старался обидеть и разозлить монаха всяческими способами, но тот ни разу не потерял своей обычной благожелательности и неизменно благосклонно относился к своему известному постояльцу.
Наконец, по истечении 4 недель военачальник пришел попрощаться с монахом. Рассердить легендарного учителя ему так и не удалось.
“Спасибо за гостеприимство и науку”, — сказал отшельнику прославленный полководец. — “Я прожил здесь месяц и по-настоящему тебя зауважал. Только одно я должен тебе посоветовать: тебе нужно научиться стоять за себя. Не дело, когда кто-то пытается тебя обидеть, а ты не отвечаешь им достойно. Нужно стоять за себя!”
“Присядь”, — предложил ему старец. — “Я рад, что ты многому научился. Давай подумаем: представь, что ты решил сделать мне подарок. Ты приготовил гостинец и принес, и попытался мне вручить. Но я твое подношение не взял. Кому принадлежит подарок?”
“Ну, конечно же, если ты его не взял, подарок все еще принадлежит мне!” — воскликнул воин. — “Это само собой разумеется”.
“Хорошо”, — продолжил монах. — “А теперь давай представим, что ты попытался дать мне обиду, а я ее не взял. Кому принадлежит обида?”

Притча " Научись писать обиды на песке и гравировать радости на камне."
Два друга шли по пустыне... В один момент они поспорили и один из них дал пощечину другому. Последний чувствуя боль, но ничего не говоря, написал на песке: «Сегодня мой самый лучший друг дал мне пощечину». Они продолжили идти.
И нашли оазис, в котором решили искупаться. Тот который получил пощечину едва не утонул, и его друг его спас. Когда он пришел в себя, он написал на камне: «Сегодня мой самый лучший друг спас мне жизнь».
Тот, кто дал пощечину и который спас своему другу жизнь спросил его: «Когда я обидел тебя ты написал на песке, а теперь ты пишешь на камне. Почему?» Друг ответил: «Когда кто-либо нас обижает мы должны написать это на песке, чтобы ветры могли стереть это. Но когда кто-либо делает что-то хорошее, мы должны выгравировать это на камне, чтобы никакой ветер не мог это стереть».
Научись писать обиды на песке и гравировать радости на камне. Оставь немного времени для жизни… и пусть будет светло и легко…

6  
Я вважаю, що дана притча вкотре підтверджує думку видатного педагога Ш. Амонашвілі: "Человек ответсвен за свои мысли". А значить, кожен з нас сам вирішує чим наповнювати себе зсередини - "гнилою картоплею" чи "кольоровою веселкою". Сила прощення - безмежна. Здатність прощати - риса сильної людини. Адже характеризує особистість не як слабку, ту, що підкорюється ситуації, а як ту, що знаходиться "над" ситуацією. Амонашвілі говорить, що думки мають свій колір, який "огортає людину". Переважаюча частина кольорів впливає на самопочуття людини, настрій, енергетику. Кожна образа - це тягар, який несе відображення на здоров'я людини. І чим більший тягар, тим більше "хвора" людина. Наврядчи образа набуває яскравого кольору, а значить і людина набуває тьмяності як ззовні, так і всередині, зв'язує себе з негативними емоціяи, стресами, і, зрештою, непомічає добра і тепла інших людей. До того ж, мимоволі передає негативну енегретику близьким людям. Кожен з нас будує свою життєву фортецю. І якою вона буде -залежить тільки від нас самих. Слід поставити собі запитання: чи потрібно витрачати свою енергію для образи? Чи може краще спродувати свої думки і енергію для людей, які дорогі серцю. Добро притягує добро. А значить і навпаки. Кожна "гнила картоплина" у власній душі буде пробуджувати мимовільні бажання посіяти її в душі кривдника. Притча змушує задуматися ще й над тим питанням: А чи не є моє сказане слово чи вчинок гнилою картоплею у фундаменті чиєїсь душевної фортеці?! І якого кольору мої думки?!

5  
Дуже сподобалася ця притча, змусила задуматися, всі думки в голові переплуталися. Але не погодитися - не можна! З часом, коли за плечима маєш досвід прожитих років, починаєш розуміти, що більшість образ дійсно і є отією "гнилою картоплею", яку тягнеш за собою. Іноді образи як хвороба з`їдають тебе із середини, і ти починаєш тихо ненавидіти людину. Для себе я зрозуміла, що головне в житті, в спілкуванні з дюдьми це - вміння говорити, а ще більше - вміння слухати, бути відкритим для діалогу. Бо зопалу кинуте слово, незрозуміла репліка - і людина затаїла образу, мовчить, сердиться, таїть злобу. Іноді треба мати і мудрість, і такт, і велике добре серце, щоб знайти вихід із ситуації. Дякую за цікаву тему.

4  
З особистого досвіду можу сказати, що справді,треба навчитися контролювати себе і стримувати свою образу,бо не завжди людина,яка ображає, переймається тим,що образила. А ображений, прийнявши образу, втрачає частину спокою,настрою,радості.
Кажуть, образу треба проговорити. І почати таку розмову можна з простих питань: "Навіщо я ображаюся? Подобається мені це? Може, я просто не знаю, що робити, як впоратися з цим небезпечним почуттям, як від нього звільнитися?" І потім сказати собі: "Так, ображатися мені не треба і не хочеться! Це почуття зайве, воно робить мене невільною. Образа заважає мені жити і насолоджуватися. Я не хочу витрачати своє життя на образи!"

3  
Щастя можна в усьому знайти. Сонечко вийшло – уже ти щаслива людина. Вміння радіти за ближнього свого. Коли в родині все гаразд. Коли душа твоя наповнена щастям від подій, які розгортаються добре і в роботі, і в навчанні. Коли людині, яка поруч з тобою – добре. Щастя – від того, що ти робиш звершення. Момент отримання насолоди, відчуття причетності до чогось. Щастя – коли ти "літаєш", маєш хороший настрій. Коли очі світяться, коли сміх лунає. Коли ти не навантажуєшся якимись проблемами. Тому що навколо нас багато обставин і перепетій. Момент щастя дає можливість забути на деякий час про особисті проблеми й радіти. Радість і щастя я вважаю синонімами.

2  
Зуб Юлія 14-24 П

Доброго ранку!Дійсно, на мою думку , є такі почуття, які найчастіше єнепотрібними. Інколи вони заважають нам жити, заважають бути щасливими і
насолоджуватися кожною хвилинкою нашого життя. Одним із цих почуттів - є
образа. Кожен із нас працює над собою і намагається подолати в собі це
відчуття, але , нажаль, це дається дуже важно і одного лише бажання дуже мало.
Потрібно прикласти неймовірно багато зусиль , для того щоб дійсно відпустити цю
ношу, яка йде за нами протягом всього життя.
Образа має здатність оволодіти нашим серцем повність і ,ніби, "затуманити" наш розум. Ми й , можливо, вже готові все
пробачити, але наша пам'ять  чинить нам
опір.
Говорять, що люди великого розуму помічають все, але неберуть це близько до серця. Дійсно, це так, треба мати за плечима велику силу
волі та достатній досвід життя, аби с легкістю відпускати те, що нам поранило
серце. Злоба, що сидить в глибині душі здатна робити дуже глибокі насічки.
Якщо людина тебе образила, то спочатку треба подумати , чомути це дозволив, або що її спророкувало на цей вчинок. «Ворог не той, хто завдає
образу, а той, хто робить це навмисно."(Демокріт). Іноді, нас ображаюсь не
навмистно, але коли це роблять спеціально, треба відпускати таких людей.
«Не треба ображатися, якщо говорить хороша людина, требаприслуховуватися. А якщо поганий ... що ж на нього ображатися? .. Ось до такого
вислову треба склонятися. Треба вміти " фільтрувати" образи, і краще
іноді прислухатися, аніж осуджувати людини и нести потім " мішок
картоплі" за плечима. Нажаль, найлегше ображатися і ображати інших. Але
найважче, відпустити все і жити далі.Ображатися або не ображатися - це ваш
свідомий вибір. "Коли вас кривдять, це ще не означає, що ви повинні
ображатися. Це різні речі". Це наш свідомий вибір, тому вірно сказав
мудрець перед кожним своїм вчинком, словом, поглядом.. треба подумати
"потрібен
 мені камінь в душі"?

1-10 11-11
Ім`я *:
Email *:
Код *: